СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету
Міністрів України
від 2019 р. №
Концепція
Державної
цільової соціальної програми
національно-патріотичного
виховання
на 2020 – 2025
роки
Визначення
проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма
Державна цільова соціальна програма національно-патріотичного виховання на
2020 – 2025 роки (далі – Програма)
базується на основі принципів національної самобутності українського народу,
його консолідації навколо спільного майбутнього, захисту незалежності,
територіальної цілісності України та формування спільних ціннісних орієнтацій через
дієву участь у процесі розбудови Української держави.
Програма ґрунтується на
науковому аналізі стану проблем розвитку
національно-патріотичного виховання, враховує індикатори ефективності і
ціннісні орієнтири, визначені Стратегією національно-патріотичного виховання,
затвердженою Указом Президента України від 18 травня 2019 року № 286,
відповідає векторам розвитку, визначених Стратегією сталого розвитку «Україна –
2020», затвердженою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, враховує
комунікаційні цілі Концепції вдосконалення інформування громадськості з питань
євроатлантичної інтеграції України на 2017 – 2020 роки, затвердженої Указом
Президента України від 21 лютого 2017 року № 43, ураховує засади державної
політики щодо відновлення, збереження та вшанування національної пам'яті про
боротьбу та борців за незалежність України у ХХ столітті, схвалені законами
України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність
України у XX столітті» від 09 квітня
2015 № 314-VIII, «Про засудження комуністичного та
націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та
заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, постанови Верховної Ради України «Про вшанування героїв АТО та
вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» від 12
травня 2015 року № 373-VIII, відповідає Середньостроковому плану дій Уряду до
2020 року, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 3 квітня 2017 року №
275 - р.
Проблеми, які потребують розв’язання:
відсутність ефективного
системного механізму формування й реалізації державної політики в сфері
національно-патріотичного виховання;
несистемний характер формування
української ідентичності, громадянськості та національно-патріотичної
свідомості громадян України, особливо дітей та молоді;
низький розвиток
громадянсько-патріотичного, військово-патріотичного та духовно-морального
виховання на основі суспільно-державних (національних) цінностей;
наявність
істотних відмінностей у системах цінностей, світоглядних орієнтаціях груп
суспільства, населення певних територій країни, окремих громадян, внаслідок
чого продукуються протилежні погляди на минуле і майбутнє нації, шляхи її
подальшого поступу, утворюється підґрунтя для невиправданої фрагментації, просування несумісних із незалежністю держави
місцевих ідентичностей, міжрегіональних, міжетнічних, мовних
конфліктів, що жодним чином не сприяє національній консолідації, суперечить принципам
державності та соборності України та позначається на здобутках
державотворення;
наявність
імперсько-тоталітарних рудиментів у суспільній свідомості, розбіжності уявлень
про історичне минуле, викликаних століттями бездержавності, тоталітарною добою, Голодомором
1932 – 1933 років і масовими голодами 1921 – 1923 та 1946 – 1947 років та політичними репресіями
української духовно-культурної спадщини та історичної пам'яті;
відсутність
системних дій держави на подолання пост-колоніальних, пост-тоталітарних і
пост-геноцидних наслідків в українському суспільстві, зокрема, при формуванні
української національної (громадянської) ідентичності;
наявність потреби у
відновленні цілісності й повноти національного мовно-культурного простору, стійкості
його ціннісної основи до зовнішнього втручання;
відсутність сталої
тенденції із збільшення осіб, які спілкуються українською мовою та системної
роботи у даній сфері;
недостатня
поінформованість населення про обставини збройної агресії Російської Федерації проти
України, окупації Криму, підтримку Російською Федерацією збройного конфлікту в
Донецькій і Луганській області та намагання дестабілізувати ситуацію в інших
регіонах України шляхом підтримки сепаратизму, тероризму, масових заворушень та
інформаційних атак;
низька кількість осіб,
які готові до захисту територіальної цілісності держави, зважаючи на відверту
агресію Російської Федерації проти України;
недостатній рівень
охоплення населення, зокрема дітей та молоді, проектами та заходами із
національно-патріотичного виховання;
низький
рівень впровадження вже існуючих механізмів розвитку національно-патріотичного
виховання в умовах децентралізації;
слабка інтегрованість
українського населення із світовими співтовариствами українців;
нерозвиненість
інститутів громадянського суспільства у сфері національно-патріотичного
виховання;
відсутність
системи дослідження інститутами громадянського суспільства зарубіжного досвіду в сфері формування
громадянськості з країнами євроатлантичного простору;
недостатній рівень поінформованості
населення про зміст, завдання, форми реалізації державної політики в сфері
національно-патріотичного виховання, і їх можливості, зокрема дітей та молоді,
в цій сфері;
низький рівень
поінформованості населення про зміст, завдання і ціннісні орієнтири діяльності громадських
організацій національно-патріотичного спрямування.
Відповідно до результатів
експертно-аналітичного дослідження щодо формування стандартів
національно-патріотичного виховання та визначення індикаторів ефективності
проведення заходів щодо національно-патріотичного виховання, проведеного у 2017
році простежується ряд загрозливих чинників:
по-перше, загрозлива ситуація
з рівнем локальної ідентифікації. Так, якщо на Заході «громадянами України»
себе вважають 80,6% респондентів, у Центрі – 79,7%, на Півночі – 70,1%, на Сході
– 67,4%, на Півдні – 66,0%, то на Донбасі – лише 42,7%. Регіональний розподіл
висвітлює дуже високі показники ідентифікації з Радянським Союзом на Донбасі -
20,7% та Півдні - 11,8%;
по-друге, критична ситуація
з використанням української мови, яку використовує менше половини населення (44,5%),
при цьому кожен третій використовує російську мову. Колосальний розрив існує
при регіональному розподілі – на Заході українською мовою у сім’ї спілкуються 95,2%
опитаних, на Донбасі – 2,7%;
по-третє, занепокоєння
викликає готовність до захисту України зі зброєю в руках 60,2% респондентів не
мають таких намірів. Найчастіше про готовність брати участь у захисті України,
говорять мешканці Заходу, найменше – Донбасу. Лише 37,6 % серед усіх
респондентів готові захищати незалежність і територіальну цілісність України
ненасильницькими методами, такими як волонтерство, благодійність тощо;
по-четверте, низький
рівень сформованості цінності державної символіки і дій з її вшанування.
Державні символи викликають почуття гордості лише у 25,7% населення України;
по-п’яте, непокоїть
надзвичайно низька активність національно-патріотичних громадських організацій.
Їх членами є лише 1,1% населення України, ще 61,3% респондентів нічого не знають
про діяльність таких організацій.
Отже, існує потреба у
впровадженні єдиної загальнодержавної політики в сфері національно-патріотичного
виховання щодо формування української громадянської ідентичності, що сприятиме
єдності та консолідації українського суспільства.
Програма національно-патріотичного
виховання потребує міжгалузевої взаємодії та повинна передбачати заходи з
урахуванням таких вікових категорій: діти (6 – 14 років), молодь (14 – 35 років),
населення від 35 років.
Аналіз
причин виникнення проблеми
та
обґрунтування необхідності її розв’язання
шляхом
розроблення і виконання Програми
Об’єктивними причинами
виникнення зазначених проблем є:
пост-колоніальні,
пост-тоталітарні і пост-геноцидні наслідки деструктивного впливу на формування
національної свідомості українців;
тотальна русифікація населення,
України не залежно від етнокультурного походження, і втягування в єдиний
мовно-культурний, а відтак інформаційний простір країни-агресора;
втрата державного
суверенітету та незалежності на сході України через здійснення ситуативного і
постійного негативного зовнішнього інформаційного впливу на громадян України;
неподолані негативні
наслідки послідовного імперсько-тоталітарного впливу та етномаргіналізації
українців на українське суспільство, які призвели до знецінення суспільно-державних
(національних) цінностей, внесення невизначеності в оцінку подій історичного
минулого українського народу;
слабкий інституційний
розвиток інститутів громадянського суспільства національно-патріотичного спрямування
їх неготовність системно працювати в регіонах України, особливо східних та
південних, для підвищення громадянської активності й формування української
ідентичності.
Суб’єктивними причинами
є:
відсутність протягом
періоду існування незалежної України загальнодержавної політики, довгострокового, послідовного, конструктивного плану
дій та комплексу взаємопов’язаних завдань і заходів із здійсненням постійного
аналізу та моніторингу в процесі їх реалізації в сфері національно-патріотичного
виховання і формування громадянськості;
особисте не сприйняття україноцентричних
змін у гуманітарному просторі країни державними службовцями, посадовими особами
місцевого самоврядування, вихованими в умовах адміністративно-командної корумпованої
системи державного управління, і які ще досі перебувають у радянському світоглядно-ціннісному
просторі, в окремих випадках відкрито підтримуючи антиукраїнську політику
держави-агресора;
низька правова культура
українського суспільства.
Державна політика у національно-патріотичній
сфері потребує удосконалення з метою приведення у відповідність з потребами та
викликами українського суспільства.
Таким чином, для
розв’язання зазначених проблем необхідно провести системний аналіз викликів,
які створюють загрози розвитку громадянської (національної) ідентичності на
основі суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля,
соборність, гідність), здійснити перехід до комплексної моделі державної
політики у сфері національно-патріотичного виховання в Україні, в якій кожен
громадянин зможе свідомо та дієво брати участь у прийнятті рішень, що впливають
на національну безпеку держави, та забезпечити здійснення заходів відповідно до
пріоритетів Програми, а також необхідних для розвитку ціннісних орієнтирів та
утвердження національно-патріотичної свідомості населення.
Мета Програми
Метою Програми є створення
та розвиток загальнодержавної комплексної системи національно-патріотичного виховання
шляхом формування та утвердження української громадянської ідентичності на
основі єдиних суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля,
соборність, гідність) і загальнолюдських цінностей, принципів любові і гордості за власну державу, її історію, мову, культуру,
науку, спорт, усвідомлення громадянського обов’язку та зміцнення якостей
патріота України як світоглядного чинника, спрямованого на розвиток успішної
країни та забезпечення власного благополуччя в ній.
Визначення оптимального варіанта на основі порівняльного аналізу можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування
Єдність і безперечна
незалежність України мають ключове значення для безпеки і стабільності в Європі.
Починаючи з 2014 року Україна
продовжує жити в умовах постійних загроз. Найбільшу загрозу стабільності та
успіху становить радянський спадок, який призводить до дезорієнтації різних
соціальних груп населення, продукування різних ціннісних орієнтирів, розгортання
інформаційної війни країни-агресора проти
України, як наслідок сприяння ними окупації суверенних територій держави.
Щоб забезпечити майбутнє
України як незалежної держави, не допустити подальшого розвитку конфліктів і
зробити так, щоб країна отримала максимум переваг від поглиблення стосунків з Європейським
Союзом, потрібно діяти комплексно.
Звіт дослідження «Боротьба
за Україну», проведеного восени 2017 року Лондонським Королівським інститутом
міжнародних відносин Chatham House говорить про необхідність патріотичної та
військової волі для побудови самостійної, незалежної держави. Ефективна і
відповідальна управлінська вертикаль з громадською підтримкою модернізації
країни є питанням національної безпеки.
Існує два варіанти
розв’язання проблеми.
Перший варіант полягає у
застосуванні традиційного механізму організації роботи в сфері національно-патріотичного
виховання – на основі діючої управлінської вертикалі: центральні органи
виконавчої влади – структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій –
населення. Проте така модель, як правило, майже цілком орієнтована на
розв’язання проблем за рахунок бюджетних коштів та спрямована на дітей і молодь
та обмежує можливості інших вікових категорій населення, перешкоджає обміну
досвідом та успішним практикам в сфері національно-патріотичного виховання між
регіонами України, формує територіальні ідентичності, які мультиплікують регіональні
потреби, що подекуди суперечить державним та загальнонаціональним інтересам і вимогам часу.
Другий варіант
(оптимальний) передбачає формування комплексної державної політики у сфері національно-патріотичного
виховання, в основі якої є поєднання управлінської вертикалі з інститутами
громадянського суспільства через роботу Координаційних рад з питань
національно-патріотичного виховання при місцевих державних адміністраціях з
метою утвердження
національно-патріотичної свідомості населення. Зазначений варіант також
передбачає: піднесення ролі громадянина у суспільно-політичному житті держави
та становлення його як одного із ключових суб’єктів державної політики у сфері
національно-патріотичного виховання; дієву співпрацю із залученням
представників громадянського суспільства; формування суспільно-державних
(національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність); фінансування
заходів з виконання Програми за рахунок державного, місцевого та інших
бюджетів; створення умов для формування української громадянської ідентичності,
військово-патріотичного виховання, науково-теоретичних і методичних засад
національно-патріотичного виховання; підвищення можливостей для обміну досвідом
та успішним практикам в сфері національно-патріотичного виховання між регіонами
України та країнами євроатлантичного простору.
Оптимальний варіант реалізації
Програми ґрунтується на основі принципів: відкритості, рівності можливостей,
реалістичності Програми, дієвому та відповідальному підході до виконання її
заходів, відновлення традицій національно-визвольних змагань та підвищення
престижу військової служби, шанобливого ставлення до жертв окупаційних режимів
в Україні, сприятиме подоланню деструктивних пост-колоніальних,
пост-тоталітарних і пост-геноцидних наслідків при формуванні української нації,
а також безпосереднього залучення населення до її виконання незалежно від раси,
кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання або інших ознак.
Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання
Програми
З метою раціонального використання ресурсів Програма передбачає
концентрацію зусиль за такими пріоритетами:
Пріоритет 1. Формування української громадянської ідентичності –
здійснення заходів, спрямованих на впровадження та утвердження суспільно-державних
(національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність), розвитку громадянської
(національної) ідентичності населення України.
Пріоритет
планується реалізовувати за такими напрямами:
підвищення
ролі української мови як національної цінності;
розробка і втілення якісних та ефективних
інформаційних кампаній по донесенню до населення України, української діаспори
і закордонних українців, змісту (суті) українських суспільно-державних
(національних) цінностей (самобутність, воля, соборність і гідність), та
ціннісних орієнтирів зазначених в Стратегії національно-патріотичного виховання
подолання пост-колоніальних,
пост-тоталітарних і пост-геноцидних деструктивних наслідків в свідомості
населення України;
популяризація
та збереження духовно-культурної спадщини;
розвиток
духовності і моральності у суспільстві;
попередження проявів
дискредитації, профанації національно-патріотичних засад, ксенофобії, перш за
все українофобії, расової та етнічної нетерпимості в засобах масової
інформації, творах науки, літератури і мистецтва;
профілактика
негативних проявів поведінки, злочинності, наркоманії, алкоголізму серед дітей
та молоді шляхом залучення дітей і молоді до участі у заходах із
національно-патріотичного виховання;
подолання
негативних наслідків комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського)
тоталітарних режимів в Україні;
координація діяльності
органів виконавчої влади всіх рівнів, органів місцевого самоврядування,
навчальних і культурно-просвітницьких закладів, громадських організацій;
забезпечення проведення
заходів національно-патріотичного спрямування, у тому числі приурочених до
державних свят;
залучення учасників
антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил до процесів
національно-патріотичного виховання;
вшанування героїв Української
Революції 1917-1921 років, і визначних подій цього періоду українського
державотворення;
поглиблення
співпраці з представниками української діаспори в сфері
національно-патріотичного виховання, зокрема щодо збереження і популяризації
традиційних форм у формуванні української ідентичності, що збереглися в
діаспорі в часи бездержавності України та актуальні сьогодні;
сприяння збільшенню
чисельності членів громадських об'єднань, діяльність яких спрямованих на національно-патріотичне
виховання;
включення в систему
національно-патріотичного виховання неформальних рухів молоді, зокрема,
футбольних вболівальників;
Пріоритет
2. Формування військово-патріотичного виховання – здійснення заходів,
спрямованих на підтримку національної безпеки, громадського сприяння обороні
України, та підвищення престижу військової служби.
Пріоритет
планується реалізувати за такими напрямами:
підвищення
престижу військової служби через проекти (заходи) національно-патріотичного виховання;
поглиблення
формування розуміння і підтримки громадянами України державної політики у сфері
євроатлантичної інтеграції та практичних кроків щодо зближення з НАТО, зберігаючи
в основі українські національні цінності і традиції;
збільшення
чисельності громадян (зокрема молоді), готових до виконання обов’язку із
захисту незалежності та територіальної цілісності України;
сприяння
готовності громадян (зокрема молоді) до виконання обов’язку із захисту незалежності
та територіальної цілісності України;
підвищення
рівня знань про видатних осіб українського державотворення, борців за
незалежність України;
вшанування героїв
боротьби Українського народу за незалежність і територіальну цілісність
України.
Пріоритет
3. Формування науково-теоретичних і методичних засад національно-патріотичного
виховання – здійснення заходів, спрямованих на розвиток комплексної та єдиної
державної політики у сфері національно-патріотичного виховання.
Пріоритет
планується реалізувати за такими напрямами:
розробка та впровадження стандартів
процесів, показників та критеріїв оцінки вимірювання результатів
національно-патріотичного виховання;
підвищення рівня професійної компетентності в осіб, які працюють у сфері
національно-патріотичного виховання, або долучаються до впровадження державної
політики в цій сфері;
розроблення рекомендацій
для роботи установ національно-патріотичного спрямування та іншим організаціям,
які здійснюють проекти (заходи) з національно-патріотичного виховання;
включення
проблематики національно-патріотичного виховання до дослідницьких програм та
планів наукових і навчальних закладів;
сприяння розробленню та
реалізації планів дій та програм із національно-патріотичного виховання
місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування разом
із інститутами громадянського суспільства, згідно з пріоритетними напрямами,
визначеними у цій Концепції;
моніторинг діяльності в сфері
національно-патріотичного виховання органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та громадських організацій, які задіяні у цій сфері;
Пріоритет 4. Співпраця та підтримка органів державної влади та
органів місцевого самоврядування із інститутами громадського суспільства в
напрямі національно-патріотичного виховання:
Пріоритет планується реалізувати за такими напрямами:
всебічне сприяння
розвитку діяльності традиційних українських молодіжних організацій, які
заборонялись і переслідувались окупаційними та радянським режимами, передусім
українського пластового руху та Спілки Української Молоді, що збереглися в
українських громадах діаспори та відновили свою діяльність в Україні із
здобуттям незалежності;
сприяння залученню національно-патріотичної
активної молоді до діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
сприяння
діяльності громадських організацій та реалізації заходів і програм, спрямованих
на національно-патріотичне виховання, діяльність яких відповідає цій Концепції;
організація
та проведення конкурсу з визначення проектів національно-патріотичного
виховання, розроблених інститутами громадянського суспільства, для реалізації
яких надається фінансова підтримка;
сприяння створенню
центрів національно-патріотичного виховання та розвитку напряму національно-патріотичного виховання
у молодіжних центрах;
заснування
премій та грантів для громадських активістів, на конкурсній основі, які зробили
вагомий внесок для утвердження громадянської (національної) ідентичності серед
населення, формування громадянського обов’язку та зміцнення якостей патріота
України.
Процес реалізації Програми передбачає
здійснення комплексу експертно-аналітичних, організаційних, впроваджувальних і
підсумкових оціночних заходів із застосуванням гендерного підходу.
Термін виконання Програми з 2020 по 2025 роки.
Очікувані
результати виконання Програми
Виконання Програми дасть змогу:
створення комплексної моделі
державної політики у сфері національно-патріотичного виховання в Україні;
збільшення кількості громадян,
які сприймають суспільно-державні (національні) цінності (самобутність, воля,
соборність, гідність) та збільшення загальнодержавної ідентифікації;
збільшення на 10 відсотків
чисельності молоді охоплених заходами (проектами), які спрямовані на виконання
обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України;
збільшення на 5 відсотків чисельності
громадян, готових захищати незалежність і територіальну цілісність України
ненасильницькими методами, такими як волонтерство, благодійність тощо;
збільшення кількості молоді
залученої до проектів (заходів) національно-патріотичних виховання на 5 відсотків
щорічно шляхом налагодження системної освітньої, виховної, інформаційної
роботи, проведення заходів у регіонах країни за участі організацій, установ
національно-патріотичного спрямування, громадських активістів, волонтерів;
забезпечення розвитку пластового
руху в Україні та Спілки Української Молоді та залучення діаспори і закордонних
українців до збереження пластового руху та Спілки Української Молоді закордоном;
забезпечення системи підготовки
активістів, волонтерів, що займаються питаннями національно-патріотичного
виховання дітей та молоді;
створення моніторингової системи,
яка використовується для визначення соціальної ефективності
національно-патріотичного виховання.
Оцінка
фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів,
необхідних
для виконання Програми
Видатки на
реалізацію Програми здійснюватимуться за рахунок коштів державного і місцевих
бюджетів та інших незаборонених законодавством джерел.
Обсяг видатків, необхідних для
виконання Програми, визначається щороку з урахуванням можливостей державного та
місцевих бюджетів під час формування їх показників.
Немає коментарів:
Дописати коментар